І знову повертаємось до старту,
Неначе фінішу і не бувало зроду.
Спокійна млявість кинута на карту,
І щастя править за винагороду.
За швидкістю летять вітрів сувої,
Кермо тримаєш – те, що поміж скронь.
Кохання болі стищує і гоїть
У одкровенні стиснутих долонь.
Безумний рух,
безмірний,
понад силу,
Не можу!
Кажуть: можеш!
Більше! Борше!
Не мовлячи про те, що рвуться жили,
Та ще й у грудях стискується поршень.
Повзе розмітка і тремтить повітря
Струмують сльози з кратерів зіниць.
О щастя! Ти клубочок теплих літер…
Тобою марим, падаючи ниць.
І з неба сходить світло загадкове,
Коли лежиш і п’єш солодкий вітер.
І формула єдиної любові:
Це Щастя – що ти є у цьому світі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190385
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.05.2010
автор: Оксана Рибась