Не потрібно зривати із неба зірки,
нехай вони горять в твоїх тонах...
Нехай квіти, що ти так часто даруєш
стануть дикими волошками твоїх очей.
Нехай свічки, що тихо дзеленчать вогнями десь вище серця
проллються прозорими струмками твоєї мови.
Нехай бажання, яке ховається за ширмою червоних іскор
зірветься з вуст, й злетить в повітря.
Нехай життя, що дарує крик душі,
розцвіте і підніметься аж до місяця;
і, нехай, хвилює ковила,
що ніжно плекалася твоїм серцебиттям...
Таким теплим та потужним...
Ясні річки і неозорі ниви твоєї душі
нехай розквітнуть...
нехай заплачуть щиро...
нехай заговорять цнотливими перлами...
Як ти... Мій милий Друже!..
Для цього не треба зривати зірок,
потрібно лиш знищити дитячий острах,
повірити у щирість свого серця
і заговорити... лиш заговорити...
(24.01.10)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189387
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 13.05.2010
автор: Cozodoy Ihor