ТонкИм пером у невагомі звуки
Проруню камінь віщою строфою.
О, Боже! Силу дай у мОї руки,
Щоб рідне слово лИлося рікою!
Блукання тихі за межами безодні,
По крАю леза променем молитви...
Невже впустити знов Тебе не годні
В нутро душі, наперекір гонитві?
У хвилях гір непроходимі стИгми
СмерЕкових лісів та дихаючих скель.
До сходу Сонця не спізнися - встигни!
Зросити Вірою тІла свОїх пустель.
Шість сорок п"ять. І Всесвіт творить Диво!
Освячує собою всю Сваргу із небес!
А хто не вірить, що усе правдиво,
Той знає менше на ще одне з чудес...
І відчуття, що Вирій стане Раєм
У ембріонах сили та Добра...
Ми знов Тебе крізь ніч в пітьмі шукаєм,
Мій Боже. А Ти - у Світлі серця... Сонце - Ра...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187893
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.05.2010
автор: LaLoba