Кінець. І ніби струм по тілу,
І гострий біль, і тиші сум...
І все, що було, відлетіло
На крилах темних, диких дум.
Кінець. І стигне кров у жилах,
Мов прозвучав наказ «Замри!»
А далі – морок сизокрилий,
А далі – бурі і вітри...
Туманний погляд, мокрі вії,
Рука тремтить, немов чужа.
Останні промені надії
Зникають. Як і він бажав.
В уяві стомленій щасливі
Минулі сцени простяглись.
А потім звідкись взялись зливи
І всі картини розпливлись.
Кінець. Це слово роздирає
І ріже душу, мов ножем.
А серце в темряві блукає
Та плаче болісним дощем.
І тільки іноді насниться
Казковий сон, що ви разом.
А потім цілу ніч не спиться
І вже не йде до тебе сон.
Лише подушка до світанку
Пробуде мокра до рубця.
Та дощ проплаче аж до ранку
Слізьми програвшого борця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187448
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 03.05.2010
автор: Scarlett