Вітерець чеше моє волосся,
Так лагідно і ніжно ним лоскоче,
Немов у полі хлібне колосся,
Перебирає його та тріпоче.
Від його приємної уваги,
Я замружую очі волошкові,
Шукаю, незримої розваги,
Відправляючись до світу любові.
Медитую, зринаю думками
До тебе. Зриваю твій поцілунок
Із твоїх вуст. Чекаю прояви,
Як моєї долі й Бога дарунок.
Ти, з`являєшся з букетом квітів,
Що так пахнуть весняною росою,
А ти немов, той шалений вітер,
Куйовдиш моє волосся рукою.
Занурюєшся обличчям в нього
І вдихаєш запах хлібного поля,
Цілуєш сині волошки мої,
А я солодкі вишні карі твої.
Ти шукаєш мої вуста, вустами,
Вриваєшся до них, полум`ям жаги,
Обіймаєш очі , віями своїми
І кличеш подумки.... до раю піти.
Я мабуть, уже там. А ти ще ні?
Тоді спіши. Розкрий крила і лети...
Любов зазви. Співай її пісні.
Нехай щастям озвуться в душі вони.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186655
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.04.2010
автор: Макієвська Наталія Є.