Під парасолею так затишно чекати,
тепло камзола милого ще гріє.
На смак куштую неба аромати
і скарги постраждалих розумію.
Я їм готова серцем заплатити,
своїм життям,та тільки не сьогодні,
коли печалі падають крізь сито
і так кохаєм вулиці холодні.
Цілує злива наші мокрі тіні,
щоб остудити щастя,ми готові.
Воно ж бо має очі тепло-сині,
воно ж бо вірить в прикрощі чудові.
А завтра обійме болюче щастя,
одне на двох, у вигляді застуди.
Ознобу мрія ще не скоро здасться,
як не здаються перед смертю люди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184410
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.04.2010
автор: Biryuza