Всі ми на найвищу вершину ідем
І ніщо,.. навіть час, не змінить наш шлях.
Хто б не хотів, а всі ми помрем -
Хто в ліжку, а хто в бою... на полях.
Ідем!..
Хтось іде та долю несе величаво,..
Вивіряючи шлях та кожний свій крок.
Відкинувши в сторону почесті, славу,
З кожного дня для потомків робить урок.
А інші долю свою несуть, як воли:
Мокра спина, дрижать в напрузі коліна...
Якби ношу свою вони кинуть могли,
Не чекаючи, коли прийде вже зміна...
Але хто там юрко шниряє в юрбі,
Проникаючи всюди, ніби слизняк.
Які там проблеми?.. Хто там в журбі?
В любу шпаринку пролізе - хоч як...
Ще й імідж робить ділової людини...
І всюди жаданий, та всюди він свій,
Поступки та розум свійської тварини...
І з чого він зшитий, і який в нього крій?
Але вправно повзе таки на вершину,
Ще й інших навчає, як в підлості жить...
А в людях бачить лиш доїльну машину
І задачу: множитись, їсти та пить...
Р. S.
Як відсіять зерно від гнилої полови?
О Боже! Де згубилось твоє решето?..
Бо виходять людці щоденно на лови,
А сили немає вже дивитись на то...
1999 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184124
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.04.2010
автор: Д З В О Н А Р