Коли розбиваються мої мрії об мерехтіння зірок, я завжди стараюся їх зібрати. Ними я б підперла небо і заставила потонути в небесному блакитті. Я б ніколи не поставила крапку там, де стоїть кома, якщо б їх так ретельно не збирала. Збираючи їх, я даю собі надію і віру в те, що колись верну їх собі назад. Хоча так боюся подивитися їм у вічі і зрозуміти, що розбитого скла не позбирати ніколи. Мені здається, що мої мрії – лід, і я завжди хочу написати ними щось на сонці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183867
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.04.2010
автор: Joliean