Доля

Знову  холодний  зимовий  вечір  заглядує  в  вікно,прислуховується  до  того,  що  робиться  в  хаті.  А  в  хаті  -  тиша.  Тиша,  від  якої  так  боляче,  так  самотньо.  Минуле  блукає  по  кімнатам,  заглядає  по  всім  куточкам,  заглядає  в  душу,  шепоче  давно  забуті  слова.  Тільки  не  зрозуміло  навіщо  минулому  ьіль  і  само-  тність  жінки  ,  навіщо  минулому  згадувати  те,  що  вже  ніколи  не  повториться.
Так  вже  сталося,  що  чоловік  помер  давно,  а  дітей  -  не  дав  Бог.  І  живе  жіноч-
ка  сама,  дає  пораду  своїм  думкам  та  снам,  розмовляє  з  минулим.  Ні,  не  зі  своїм  минулим,  а  з  тим  минулим,  коли  вони  були  ще  вдвох.
Їхнє  минуле  було  коротким,  але  таким  щасливим,  таким  яскравим,  що  коли  до  неї  сваталися  чоловіки,  їй  не  хотілося  щось  змінювати.  Вона  так  боялася,  що  в  їхнє  минуле  вірветься  щось  незнайоме,  чуже.  так  вона  й  жила  -  одна-однісінь-  ка.  І  була  впевнена  -  це  доля.  А  долю  не  обійдеш,  не  обминеш.  Нехай  краще  минуле  блукає  по  кімнатам,  заглядує  по  всім  куточкам.  А  біль  самотності  -без  нього  вона  не  проживе  й  миті,  бо  вона  до  нього  звикла  за  довгі-  довгі  роки.  А
зимовий  холодний  вечір  не  буде  вічним,  треба  тільки  діждатися  весни.  А  минуле  знає,  що  якщо  воно  запізниться  хоча  б  на  хвилиночку,жінка  почне  збиратися  в  
дорогу.  В  свою  останню  дорогу,  назустріч  свойому,  ні,  їхньому,  минулому.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182145
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 06.04.2010
автор: Радченко