Сумніви, вибір, як замкнуте коло.
А, мабуть, колись все було не так.
А смерть із життям гуляють навколо
І ми відчуваємо горе на смак.
В закрите і замкнуте ходу немає
І сіра планета, що змінює час.
Повітря на всіх уже не вистачає
І завжди хтось просто іде геть від нас.
І дивимось ми один одному ввічі,
Тиснути готові завжди на курок.
Життєва дорога далеко нас кличе,
Але ми спроможні зробити лиш крок.
Заснули замріяно в мороці долі,
Шукаємо ночі відтінки у дні.
Хоч впевнені, що живемо ми на волі.
Насправді існуємо тільки в пітьмі.
Самотність душі з’їдає нам очі
І, стомлено дивлячись тільки вперед,
Із криги серця любові не хочуть,
Не хочуть мрійливих та ніжних тенет.
В житті просувається сіра буденність.
Про мрії і мріяти вже нема сил.
Проблем кожен день незлічена n-ність,
Давно всі дороги покрив порох крил.
І розум, занурений в числа і дати,
Шукає, де винний, де ворог життя.
І добрі слова вже не модно вживати,
А мати – сьогоднішнє звичне сміття.
Коли ти зупинишся, щоб відпочити,
Навколо ти просто тоді озирнись.
Що значить «вмирати», а що значить «жити».
Людина – людиною була колись...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181065
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 31.03.2010
автор: jazzygirl