Мене питають часто люди:
чьому живеш ти як відлюда?
Чього товарещів не маеш?
Чьому один ти засинаеш?
І що я мушу їм сказати?
Коли і сам неможу знати.
Я нечебто роблю все так,
але виходить все не так.
Я хочу бути з ними чесним-
вони прагнуть брехню довести:
нелюблять люди правду матку-
з'їстиб лише пігулку сладку.
Я пробував бути брехливим.
Мабудь мені то не підсилу,
не можу довго я брехати,
бо мушу себе зневажати.
Я все жит'я прожив не так-
і тільки зараз бачу як-
у чьому є моя помилка,
про що в цеї час жалкую гірко.
Занабто був м'яким і кволим,
щоб покорить людеї навколо.
Водночас нехотів коритись,
за що і получав по пиці.
Хотілось бути тим ким є;
але народ довив своє.
І я зламавсь,скорився долі-
пішов я к іншим у неволю.
Все не моє було в тім домі;
прожив я пів жит'я в полоні.
Весь час проїшов серед нетих-
нацеї період я затих,
і з долеї був я мовчазним,
тому залишився незчим.
У яму сам себе загнав,
з якої:некто не вилізав.
Але із неї виїти мушу,
щоб зберегти своя я душу.
Тому хочь зараз:одинак,
я вірю-що недовго так.
І я знаїду обов'язково,
серед звіреї що є навколо:
для себе парочьку людеї,
що вижели серед звіреї.
І буду знати зробив:так,
хочь зараз я-і одинак!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180149
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 27.03.2010
автор: Plafon