Пожовкле листя, сутінь снів,
Не нагадало й не забуло,
Про марення, любові й слів,
Що їх в стражданні народило.
Неначе вигадав я сам
Всі сподівання і надії
Що у смерканні сам на сам
Казали в легкому тремтінні.
Ті тіні, очі в заграві,
Калатання серця раз за разом.
І рухи губ, лиш ледь чутні,
Повітря наповняють жаром.
Вогонь очей твоїх, вологість губ.
Все це було, хіба не пам’ятаєш?
Бажань шалених, повінь мук,
Невже і зараз не згадаєш?
Ти вільна вже, а я повинен
Дивитися в минуле й жити ним.
І долі цій жорстокій я не винен
Ні краплі часу й жодної з хвилин.
́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177822
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.03.2010
автор: Akvilon