Холодний, жорстокий дощ зірвався,
Кудись тікати він зібрався.
Сильний вітер волосся розігнав
І, намов, «Прощай» ― мені сказав.
Сірий тон, мокра вся дорога
І ні до чого тут твоя пересторога.
Буревій пішов, а разом з ним і ти
Забрав далеко всі свої світи.
Моя стежина омита дощами,
Моя сльоза замерзла між нами.
Мій подих потрапив кудись у калюжу,
Мій погляд не завжди до тебе байдужий.
Мокрий асфальт під ногами пульсує,
Не помічаю куди прямую.
Чую гучну зливи струну,
Вона сповіщає про долю сумну.
Вздовж дороги потічки болота пливуть,
Вони за собою несуть якусь муть.
Чорнії хмари небо покрили ―
Вони, як душа моя, ще не спочили.
Блискавиця-цариця небо шматує,
А грім лиш під її дудку танцює.
Моє серце, як небо, зі шрамами стало
Й боліти воно ще не перестало.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177401
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.03.2010
автор: Руслана Савка