З чого почати свій шлях?
З розуміння.
Так, саме з розуміння, що являє собою відтворення в своїй свідомості істинної картини стану речей, будь чого і будь про кого, готовність наших почуттів, як провідників, до визначення та сприйняття обсягів та якості цього стану. Це дає нам підстави сказати, що ми з розумінням ставимося до чогось, або до когось.
Розуміння – це насамперед означає підкорити себе, своє власне Я, чомусь іншому, або комусь іншому, але в обов’язково зберігши свою особистість та її сутність.
Розуміння, або бажання зрозуміти, це перший крок, це відкриті двері
на шляху до пізнання того, що навколо тебе, того, що в тобі. Це те, що змушує тебе робити крок за кроком на цьому шляху, це те, що змушує людину жити. І це те, що тримає людину у колі істини, а не у полоні бажань, шлях за якими веде у прірву, в духовному розумінні до влади гріха, а з ним до смерті.
Розуміння, це людська якість, яка неможлива без духовного наповнення, іншими словами це готовність прийти на допомогу, або здатність захиститись, це людська чеснота, якою володіють не всі, адже розуміння це одночасно і готовність пожертвувати собою, або заради умноження духовної цінності, або заради її збереження.
Розуміння без відчуття духовного занепокоєння, переживання є звичайним роздумом, де верх завжди беруть бажання, перш за все вигода та користь. Людина, яка говорить, що розуміє і не може уяснити істинного змісту обставин, або речей бо не може здійснити їх духовне сприйняття змушена бути лукавою, адже вона підвладна гріху. Ось чому люди, які мають чесноту розуміння, відкрито про це говорять, адже вони завжди готові до самопожертви, а їхня сила Духа придає їм впевненості у правильності їхніх дій.
Розуміння, це виток мудрості, воно не може прийти само по собі. Без духовного ключа, це не більше людської вигадки, або пустого співчуття. А мудрість, це зброя, якою володіє не кожний, тільки самих достойних Господь нагороджує нею, адже вона оберігає храм Духа Святого - саму людину. І тільки через смиренням долається цей шлях.
Якщо подорожній, який вирушив у путь заблукав, не важливо як він буде йти далі і з чим, а важливо куди? Адже якщо його вибір вірний, він має щастя вижити. Якщо подорожній, який вирушив у путь заблукав, не важливо куди він буде йти і з чим, а важливо як він буде йти. Якщо дбаючи про себе, як про храм Господній дарований йому, він має щастя вижити.
Якщо подорожній, який вирушив у путь заблукав, не важливо куди він буде йти і як, а важливо з чим він буде йти? Якщо з вірою у Отця свого небесного, а через неї у себе і свій шлях, він має щастя вижити.
Якщо подорожній, який вирушив у путь заблукав, не важливо куди?, як? і з чим? він йде, якщо він розуміє, що Господь не залишить його ніколи, адже Він ніколи не виправить свого сина не тією дорогою, ніколи не змусить його не дбати про себе і ніколи не залишить його без Віри.
Людина, яка сповнена цим і розуміє це, має щастя у своєму житті, така людина живе з Богом.
Записано на папір, перебуваючи у духовному піднесенні та прозрінні, 2000 рік. С.Кріпак
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176509
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 10.03.2010
автор: Сергій Кріпак*