Бажав людям колись Тарас,
кращі часи і долю...
Щоб не знущалися пани, не помирали в полі
Мабуть передбачав Тарас...
І що дадуть народу,
Що помиратимуть брати
від заходу до сходу
За що спитав би він усіх,
Така огидна доля!? Хіба ростуть другі хліби...
з українського поля!
А, чи міг він повірити, що ми за стільки років
Мов ті нещасні хробаки, здолаєм кілька кроків
Ні, не за це життя віддав, і не за те молився...
І не за те щоб в матері малюк мертвим родився
Він зневажав усіх панів, за їхні жирні пики
За те що гнобили селян, налог брали великий. Тож хочу я спитати вас!!! Коли ви вже нажретесь???
Коли з очей людських зовсім, нарешті уберетесь???
Щоб вас не бачили ні ми, ні діти, ні онуки.
Ато достанете людей... повідривають руки!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175260
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 03.03.2010
автор: tosikosan