В Україні радість знову!
В кожній шляхетній сім’ї,
Знов складаються байки.
Маніфести і протести,
І прохання, і прощання,
Все про все!
Та одна суть -
Ти нам дай, а потім будь!
І в забитому селі,
Як минулої весни,
Простолюд та і не простий
Всі готуються до гостей.
Привітання йдуть і йдуть!
Копійки в ріку течуть.
Від красивих побажань
Не стається краще. Жаль!
А людянішим, мабуть,
Із вітанням гроші шлють,
Щоб гостинною рукою
Були змінені так вправно,
На одне єдине право;
Бути обраним, щоб доля!
Все дізналася до болю:
Зажурилась, засмутилась,
На життя, щоб насварилась.
І Господь про те є взнав,
Й кращу долю дарував.
Так на жаль і в тую весну,
Правом так не скористались.
Пожалілись, поблагали,
Понаслухались казок,
І віддали долю в прок.
Та не знала та я мати,
Що в колисці - в неї, в хаті.
Вже лежить її ще мила,
Для її ж нечиста сила.
Уповита молоком,
Втерта батьківським теплом.
Таку правду світ ся має,
Хто багатий той бажає.
І тепер далась в ознаку
Материнська та любов,
Повернулась до них знов.
Та чіпляючи слова
Вона просить всі права:
Всі права мені віддайте!
Пийте!Смійтесь! Звеселяйтесь!
Я горілки ще наллю,
Долю вашу звеселю.
В поле? Ні! Ще не кінець!
Не забраний папірець.
Буде так, як в тую весну:
Земля злиднями злита,
Занепастились жита,
Пусто в хаті і у полі,
Й на тваринницькому дворі.
Зголодніли, напились,
Звеселились й віддались!
Віддаючи доньку з хати,
В пам’ять з прийдешніх часів,
Викуп маєм вимагати.
Бо добро! То є на славу;
На сім’ю і на державу!
Рід поповнюється весь,
А батькам хвала та честь.
Хто ж по іншому прийшов,
В прок попросить й відійшов.
Прок, ну що то за платня?
Щось не так, і іншу в прок,
Невеликий той урок.
Ну, а що сім’ї від цього?
Батьку? Ненці? все до того!
І державі все ні в чім.
Та за те, є лише він.
Що устами промовляє,
Тихо стеле мало лає,
Байки добре він складає.
Через послугів своїх,
Гнобить хоче він усіх.
Хто тих слугів обминає,
Робить вид, що не вбачає,
Горе чинить лиш собі.
Бо не буде з його роду,
Українського народу,
І могутньої держави!
Все воно піде лиш в прок,
Випий ще один ковток.
Потім ще! приляж і спи!
Лиш про себе бормочи.
А за Вас облестять долю,
Так напишуть з наукою,
Краще в світі не прожить!
Всім простим добре живеться,
Добре їсться, добре п’ється,
І на Вас він оглянеться.
Скажуть: З веселу всі сплять!
Ситі й бджоли не гудять.
Добре! Добре! скаже доля,
Отцю жалітись ні до чого.
Що попросите, я дам,
Добре правиться ваш бал.
Так і буде знов до весни.
Всі получать відкупні.
Хто лестив, кричав, благав
Шлях в багатстві обіцяв,
Дозволять їм черпнуть водиці,
Із державної скарбниці.
Хто ж хоч трохи добра мав,
Став біднішім, бо продав,
Свою працю й сокровицю,
На обіцяну пшеницю,
Хліб, багатство, влади волю,
Й не збагнув, як втратив долю.
Хто ж не мав і мать не буде,
Проку лишень більш набуде.
А сім’я, рідня, держава!
Їм навіщо давня слава?
Випий ще, та не барись!
В п’янім танці звеселись.
Знав би Бог, що те весілля,
Ним же прокляте похмілля.
То не радість, а туга,
За українські поля,
За землею в борозні,
Статком в домі й у селі,
Златом встояні пшениці,
Плугом пройдені пашниці,
Потом зкроплені поля.
Всім все доля віддала,
Обманулась і пішла.
А ви спіть.
А бо ж, Вставайте!
До роботи повертайте!
В Бога прощення просіть!
Самі долю бороніть.
Краще ніж себе самого,
Не вблагаєте нікого!...
В Україні радість знову!...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174947
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.03.2010
автор: Сергій Кріпак*