Одного разу виходячи з вітальні,
Наштовхнувся на прискіпливі поглядии мешканців підлоги,
(то не єдине їх помешкання).
Вони обсмоктували мої босі п’яти,
А я безжалісно топтався по їх замурзаних обличчях.
Вони – це особливі домашні істоти, вони – це газетні образи.
Як би я не намагався, а втекти від них недоснаги.
От молода повія закликає приєднатись: «Реагуй на реакції».
«Додай коксу», – то слова одного знатного рокеру…
Вони жахають. Вони – це самі жахи, котрі поступово,
або одразу позбавляють мене концетрації, пропонуючи контрацептиви…
Така собі контра-цептивна пора року,
контра-цептивні люди і контра-цептивна культура.
А якби святі мали засоби попередження народження,
то чи обрали б вони вільну насолоду?
… я більше не маю власного простору де за мною не вели постійне
спостереження тисячі очей, мирно посміхаючись, іноді позіхаючи,
а про себе обдумуючи черговий план мого знешкодження.
Проте я їм потрібен. Це якась божевільна садомазо ін’єкція.
Потреба на мікро (ефір) рівні. Мати одне одного.
Напевно я ніколи не позбавлюсь почуття процесії і не типового темного світла.
28.02.2010.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174531
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.02.2010
автор: Вадим Ергосум