Так би скинути із себе все!
Так роззути б ці стомлені ноги,
Бо набридли їм понад усе
Ті кайдани прокляті-тривоги.
Полетіти би птахою вдаль
І обняти чудову природу,
Бо для неї нічого не жаль,
Коли бачиш усю її вроду.
Так безмежна і сильна вона.
Невичерпна її вся істота,
Уся ніжність і чуйність земна.
Так потрібна її нам турбота.
Так би скинути із себе все!
Сподівання чиїсь і надії.
Постирати,що зайве усе
І здійснити якісь свої мрії...
...Як би босії ноги мої
На травицю зелену би стали,
Так набралися б сили вони,
Так безвтомно собі би стрибали..
Так співала душа би моя,
Так тулилася б до земельки,
Ніби рідна дитина,своя
До найкращої,любої неньки....
...Так би скинути із себе все...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173312
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 22.02.2010
автор: Мортиція