Тобі у очі заглядало небо?
Ця нескінченність і пуста прозорість...
А кажуть: знає все про тебе
Його незвідана ніким ще неозорість.
Духмяним плесом проганяє вітер
І розганяє хмари того раю,
Немовби то блакитні віти,
Немовби пару із горнятка чаю.
І небо плаче теж, коли думки
Його обсядуть, ніби чорні хмари.
І сколихнуть тоді оті гілки
Громи і блискавиці, урагани.
У ту далеку і незайману блакить
Вітри несуть гріхи людей,
І кожну зірку, що засяє вмить,
Ховатиме від злих очей.
І згодом, немов вічний океан,
На землю упаде небесне плесо,
Бо у твоїх очах лиш сум, лише туман
Побачило безкрає небо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173200
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 21.02.2010
автор: k-ivanka