ПОВСТАНЕЦЬ
Ішов сорок четвертий,
А по полю повстанець обдертий.
Він боровся за Україну,
Втративши при цьому, всю свою родину.
Він не знав, куди іде,
Може, більше нікого не знайде.
І міцно в руках стискав автомат,
Коли ішов назустріч більшовицький кат.
Із-за лісу побачив енкаведиста,
Чоловік було їх десь триста.
Як за Україну він помирав,
Такими словами до нас промовляв:
“Україна буде вільною,
Незалежною, сильною,
Може, мене не будуть пам’ятати,
Але головне – незалежними стати”.
Очі його заплющились навіки,
Не допоможуть тут ніякі ліки,
Лише пам’ять наша
Для нього більш за все миліша.
Бо ми – українці,
Не поляки, росіяни чи австрійці.
Як будемо історію свою пам’ятати,
То щастя тоді ми будемо мати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172748
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 19.02.2010
автор: Сашко Українець