Відкриваю спросоння очі
І дивлюсь у блакитне небо.
І, здається, тепер у світі
Мені більше нічого не треба.
Я живу, я сміюсь і плачу,
Я радію – й за мить сумую.
Мабуть, жити якось інакше
Я ніколи вже не зумію.
Я витаю у хмарах ілюзій
І, спіткнувшись об камінь болю,
Стрімко падаю вниз – і знову
Піднімаюсь й лечу на волю.
Я шукаю – і знов не знаходжу,
Я надіюсь – й втрачаю віру,
Я сміюся сама із себе
І шукаю межу чи міру.
Я живу, я сміюсь і плачу…
Та одне я лиш точно знаю:
Треба вміти за все боротись,
Бо життя – це все, що я маю!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169811
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.02.2010
автор: Людмилка