В безоглядному плині часу
Я зупинюсь на мить й прислухаюсь до свого серця.
Воно мене просило не збиватись
З істинного шляху, призначеного Богом.
Тривога.
Тривога моє серце рве на клапті,
А я іду із часом своїм в ногу.
Й хоч вітер змін підносить нові масті,
Ангел, що на плечі, підказує дорогу.
Змога.
Змога прислухатись до нього й свого серця.
Все інше – від лукавого. Непевність.
Тільки тоді людина знайде щастя.
Людей на світі порятує чесність.
Мужність.
Мужніми бути і легко не здаватись.
Не піддаватись впливу темного й німого.
Що душу сковує в печалі шати.
І люди – вже не люди. Смішна подоба.
Й злоба.
Злоби з лиця осінній дощ змиває маски, -
Твою й мою, його й її, як сльози…
Задумайтесь про завтра. Та не наспіх.
Бо далі може бути пізно. Й грози
Хмари розсікатимуть, та не над нами…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168894
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 30.01.2010
автор: dzvinka