Кіно2

Кіно,  тай  годі  !

                                                                                           Дія  друга.  

У  залі  ті  ж  самі,  але  вже  на  другий  день.  На  сцену  виходить  цього  разу  Михалков.  Стихає,  лише  чути  як  хтось  жує  поп-корн,  запиваючи  “Кока-колою”.

Михалков  :  Хау  ду  ю  ду-ду  ю!  Я  хочу  презентовать  шановной  публікє  новоє  мойо  проізвєдєніє  про  жизнь.  Краткоє  содєржаніє.  СССР.  В  простом  руском  сєлє  живьот  простой  труженік  Васілій.  Він  любить  простую  дєвушку  Парашу,  яка  любить  його.  Оні  с  утра  до  вєчєра  проводят  в  мирной  работє  в  полє.  Он  пашет,  она  жньот.  Ето  всьо  відбувається  на  фонє  всєобщєй  колєктівізациі  та  індустріалізациі  страни.  Але  война  мішаєт  героям    щастліво  і  спокойно  жить.  Спасібо  (У  залі  оплески).  

Знову  темніє  екран,  починається  показ  фільму.  На  екрані  з’являється  краєвид  руського  села  :  колодязь,  перекошені  паркани,  дерев’яні  хатинки,  чути  гавкіт  собак  та  звуки  гармоні.  Показують  безмежне  поле.  На  ньому  видно  трактор.  У  ньому  сидить  Василь.  Він  паше.  Біля  річки  дівчата  та  жінки  полощуть  у  воді  білизну.  Всі  вони  пишнотілі.  З  краю  стоїть  сама  найпишніша  молодиця.  У  неї,  крім  пишних  грудей,  відкрите  руське  лице,  руса  коса  довжиною  два  метри.  Це  Параша.  Параша  вбрана  у  сарафан  з  народним  орнаментом,  який  підперезаний  фартушком,  вона  боса.  Під  сарафаном  вгадуються  округлі  форми  бюста  та  інших  частин  тіла.  Вона  любить  Василя.  Над  селом  красіво  летять  журавлі,  качки,  гуси  та  інші  пернаті,  десь  кує  зозуля.  До  річки  біжать  дітлахи,  їх  близько  п’ятнадцяти,  може  двадцяти.  Коли  вони  підбігають,  стає  зрозумілим,  що  більша  половина  з  них  –  Параші  та  Василя,  який  паше  у  полі..

Старшенький  з  дітлахів  :    -  Мама,  мама,  скажи,  -  товаріщ  Сталін  вождь  усіх  людей  ілі  тільки  мірового  пролєтаріата  ?

Кущі  здригаються  і  з  них  визирає  НКВДист.  

Параша  :  -  Синку,  досить  мамці  умні  вопроси  задавать,  краще  поможи  віднести  більйо  до  хати.  
Молодшенька  доця  (до  Параші)  :  -  Мама,  мама,  а  Петрик  хоче  бути  Троцьким  або  Дзержинським,  як  у  кіні  !  А  я  краще  буду  тракторісткой,  як  Паша  Ангеліна  !  Всьо  равно  не  всім  же  бути  Троцькими  !
Параша  :  -  Годі  вже  базікати,  забираємо  білизну,  бо  треба  папкі  у  поле  обід  нести  !
 
Всі  гуртом  йдуть  до  хати.  НКВДист  у  кущах  щось  записує.

Танюша  (до  Іннеси)  :  -  Шо  за  провінция  !  Хто  єй  дал  ету  роль  ?
Іннеса  :  -  Та  ето  ж  Пуслана  Рисанка  !  Новопальний  настоятєльно  порекомєндовал  рєжісьору.  Ти  смотрі  дальше,  січас  я  буду  в  кадрє,  -  іграю  жену  мєсного  міліціонєра.

В  кадрі  стара  сільська  хата,  на  якій  висить  табличка,  шо  то  сільсовєт.  Над  хатой  розвівається  красний  флаг  –  символ  пролєтарієв  всіх  стран,  коториє  соєдіняюца.    На  присьбі  сидить  міліціонєр  Кеша  в  будьоновці  і  ковиряє  в  землі  патичком.  На  поясі  у  нього  кобура  з  маузєром.  Неподалік  під  березою  лежить  голова  сельсовєта  Хома  і  размишляє  вслух,  жуючи  соломину.

Хома  (размишляючи)  :  -  От  ти  мені  скажи,  Кешик,  почіму  ми  отстайом  в  етом  году  по  надоям  молока  ?  Потому  шо  нєту  в  етом  году  сена  !  Хуйово  ми  раскуркулівалі  етіх    мудаков,  раз  нє  хватіло  сєна  !  Вивод  :  нужно  улучшить  показатєлі  по  разкуркуліванію  !  Хто  у  нас  єщьо  нє  разкулачен  ?  
Кеша  :  -  Та  вродє  вже  всєх  ми  потрусілі,  може  хіба  шо  дєда  Трофіма,  -  я  бачив,  как  он  косіл  біля  лісу  угоддя.  Гдє-то  з  подводи  двє  накосіл.
Хома  :  -  Ні  хуя  сєбє,  скоко  народного  добра  награбіл  !    Давай  на  експропріацію  !  Муділа  !  Пусть  на  болотє  косіт  !  Запрягай,  поєхалі  по  сено  !

Хома  з  Кешой  впрягають  кобилу  у  підводу  та  їдуть  до  нерозкулаченого  діда  Трофіма.  Вслід  за  ними  біжать  дітлахи  та  собаки.  Стоїть  курява...  

Показують  сільський  магазін.  За  прилавком  Дуся,  -  супруга  міліціонєра  Кеші.  Вона  зважує  халву  і  тихо  наспівує  пісню  із  кінофільма  “Волга-Волга”.  В  цей  час  до  магазіну,  пригинаючись,  щоб  не  вдаритись  об  верхній    косяк  дверей  заходить  Василь,  витираючи  піт  з  обличчя.

Дуся  (про  себе)  :  -  От  мудак,  припхався  !  Нікакого  отдиха  немає  од  цих  колхозніков...-  Ну,  чего  тєбє  ?
Василь:    -  Та,  от,  зайшов...Дєтям  лідєнцов  купіть...
Дуся  :  -  Так  чого  ж  тупцюєся  там  біля  порогу,  проходь,  раз  уже  прийшов  !  Скоко  тєбє?
Василь  :  -  Та  я,  оце,  рахувати  не  вмію,  ну  кинь  на  вєси  там  щєпоткі  двє...і  сітра  їм  бутилку..
Дуся  :  -  Может  двє,  їх  же  багато?  Чи  оні  з  одной  напьюца?  Сколько  іх  у  тєбя?  
Василь  :  -  Так  ето  ж  супружніце  моєй  віднєє,  -  може  десять,  а  може  й  п’ятнадцять...я  ж  в  полє  постоянно.  Виполняю  план.
Дуся  (про  себе)  :  -  По  дітях  ти  його  уже  перевиполніл....-  Так  скоко  давать?
Василь  :  -  Ну  давай  двє...  і  лєдєнци  нє  забудь...

Дуся  дивиться  на  мужні  руки  Василя,  вона  відвертається,  мрійливо  мугикаючи  собі  щось  під  ніс  і  йде  до  іншої  сторони  прилавка.  Вона  размишля,  порівнюючи  мужні  широкі  плечі  Василя  з  плечима  її  Кешика  та  зважує  під  час  размишлєній  конфети.  

Танюша  :  -  Ну,  ти  дайош  !  Ето  ж  почті  главная  роль  !
Інеса  :  -  Я  патом  раскажу  тєбє  как  она  мнє  досталась...тяжело...а  скока  дублєй  дєлалі  із-за  етого  Васілія  в  етом  кадрє  !  Жлоб  !  В  двєрь  нікак  помєстіца  нє  мог  !
Спілберг  (до  Михалкова)  :  -  Ето  же  находка  для  слєдующого  “Рембо”  !  Чи  “Термінатора”.  Скажи,  Шварц!
Шварценегер  :  -  Да-да,  і  де  ви  його  откопали  ?
Михалков  :  -  Та  у  Подгайцях,  под  Конотопом  !  Хароший  хлопець!
 
Дуся  (в  кадрі):  -  Василь,  от  ти  мнє  скажи,  єслі  би  партія  і  товаріщ  Сталін  сказалі  би  тєбє  виполніть  план  по  дєтях    і  перевиполніть  єго,  ти  би  сдєржал  слово  комуніста?  
Василь  :  -  Ну  да  !  Вєдь  єслі  што  партія  і  товаріщ  Сталін  скаже,  то  надо  виполнять,  -  на  то  партія  у  нас  і  рулєвой,  а  наше  дєло  –  дєржать  єйо  правільний  курс  !
Дуся  (зважуючи  конфети):  -  Ну  харашо,  а  хто  би  в  полє  тогда  труділся  ?    
Василь  :  -  Ну  я  думаю,  нашлісь  би  у  партії  рєзєрви,  главноє  –  на  свойом  участкє  роботи  успіть,  а  там  принцип  распрєдєлєнія  срабативає  –  от  каждого,  так  сказать,  по  труду...
Дуся:  -  Так  ето  развє  труд,  тоже  скажешь!  А  потом  же  і  корміть  іх  надо  чем-то!
Василь  :  -  А  то  !  Для  чего  тогда  у  нашей  партії  пролєтарскіє  дєтдома  і  школи  строяца?  А  по  поводу  труда,  -  ти  посмотрі  –  Лєніну  за  мислямі  о  свойом  народє  нє  хватало  врємєні  занімаца  дєтямі  –  значіт  труд  ето!...  Ладно,  давай  конфєти.  

Двері  відчиняються.    До  магазіну  входять  Кеша  та  Хома  –  сільські  активісти.  На  боці  у  кожного  –  шабля  та  кобура  з  пістолєтом.  Вони  вбрані  у  хвацькі  шкірянки.  Дуся  починає  запопадливо  усміхатися  їм  та  випихувати  Василя.
 
Кеша  :  -  Ну,  вот,  знову  розкулачівалі  контру,  а  ти  кажеш...
Хома  :  -  Етой  наволочі  скоро  конєц  !  Всєх  в  распил,  как  у  гражданську  !
Василь  :  -  А  тогда  кого  раскулачівать  будєтє?
Хома  :  -  От  ти,  Василь,  не  встрявай,  куда  тебе  не  просять!  Іди  вже  на  пахоту,  в  нас  робота!  Кстаті,  нє  відєл  лі  часом,  -  може  ще  хто  сіно  без  разрєшенія  на  колхозной  зємлє  косіл?
Василь  :  -  Нє  відєл.  Пошол  я  в  полє.  Пахать  нада.      

Василь,  хмикнувши,  уходить.  Дуся  дістає  з-під  прилавка  горілку  і  закриває  магазін.  Хома  всідається  на  табурета,  дістає  махорку.

Кеша  :  -  Якшо,  канєшно,  дивиця  з  точки  зрєнія    пролєтарской  смєкалкі,  то  Василь  правду  каже,  -  кого  потом  разкуркулівать?  Шо,  піздєц  роботі?  А  хто  ж  будєт  контроліровать  виполнєніє  поставлєних  партієй  задач?
Хома  :  -  Ти  сам  отвєтіл  на  свой  вопрос  (закурює).    У  врагов  народа,  -  ну  там,  куркулєй  всякіх,  буржуєв  нєдобітих,  єсть  дєті.  Правільно?  Тє  повиздихають,  а  дєті-то  останутся?  І  будуть  буржуйскоє  дєло  разводіть,  -  там,  дємагогію  разную.  Ну,  тіпа  -  театри,  музєї  разні,  культура.  А  тут  ми  :    нє  хуй  балдєть!  А  хто  работать  будєт?    Музеї  –  вони  на  шо?  Шоб  у  виходний  день  простой  чєловєк  мог  сходить  подивитися  як  люди  бідні  раньше  хуйово  жили  !  Мороженого  поїсти,  там,  сітра  дітям  купить.  Вот.  А  в  будній  день  нє  хуй  сидіть  в  театрах  та  музеях  расхолаживаца!  Работать  нада!  Виполнять  задачі  партії,  –  пятілєтку  -  за  чотирі…,  нє  –  за  три  года  !  Вот  !  І  наша  задача  перед  партієй  і  народом  во  главє  с  товаріщем  Сталіним  глядєть  в  оба  –  шоб  разная  контра  нє  разводіла  антикомуністічесткую  політіку  !
Кеша  (з  розкритим  ротом)  :  -  Ну  ти  прямо  як  на  мітінгу...Сідай,  пообідаєм.
Хома  (витираючи  піт)  :  -  Я,  блядь,  пролєтарской  сознатєльності  научілся  єщьо  когда  ми  с  товаріщем  Щорсом  махновцев  растрєлівалі.  Хай  знають,  я  контри  нє  терплю.
Дуся  :  -  Ну  годі  вже  вам  про  роботу.  Ідіть  за  прилавок.  

Хлопці  заходять  за  прилавок,  за  яким  на  накритому  скатертю  низенькому  столику  стоїть  пляшка  горілки,  порізана  ковбаса,  огірки  та  інші  продукти.

Кеша  (до  Дусі):  -  А  чого  це  Василь  до  тебе  заглядав?  Піздюлєй  захотіла?  
Дуся  :  -  Та  чого  ти,  Кешику,  він  приходів  по  лєдєнци  дітям.
Кеша  :  -  От,  блядь,  не  сидиться  йому  в  полі.  Я  от  думаю,  -  коли  він  встигає  Параші  дітей  робить?
Хома  :  -  Це  вже  не  твоя  забота.  Хай  люди  занімаюця.  Ти  он  Дуські  встав  пістона  та  дитину  роди,  -  нада  ж  комусь  після  папки  контру  добивать  і  за  порядком  дивиця.  Я  он  свого  у  городі  у  міліцію  устроїв.  Хай  дитина  ума  набираєця...

Всі  починають  обідати,  смачно  прицьмокуючи  та  наливаючи  горілку.    За  цим  усим  дивиться  і  це  все  слухає  портрет  товариша  Сталіна,  а  також  НКВДист  під  прилавком.

Ді  Капріо  (сонно  жуючи  поп-корн):  -  Я  шото  не  пойму  ніяк,  -  це  у  них  боєвік  чи  псіхологіческій  тріллєр?
Шерон  Стоун  (розглядаючи  нігті):  -  Я  думаю,  шо  все-таки  це  еротіка.  Просто  сюжет  такий.  Трудно  разворачується.  Зараз  буде  розв’язка  і  хтось  когось  полюбить.  Або  виїбе.
Ширвіндт  :  -  Ви,  я  ізвіняюсь,  ні  хуя  в  руской  душе  не  понімаєте.  Я  ось  уже  більше  половини  жизні  в  цій  страні  прожив  і  коє-що  поняв.  Вони  всі  родіну  любить  должні.  І  люблять  її.  Каждий  по  своєму.  В  етом  смисл  картіни.  Росію  уважать  нада.  Вона  хоче  шоб  її  любили  і  понімали.  
Майкл  Джексон  :  -  А  єслі  не  понімають?
Ширвіндт  :  -  Тоді  піздєц.  Росія  не  любить,  коли  її  не  понімають.        
Санта-Клаус:  -  Кому  “Кока-Коли”?  
Майкл  Джексон  :  -  Дай  краще  “Пепсі”  !  Я  ж  просив  !  Я  дивлюсь,  шо  і  тут  расісти  !  Шо  за  жизнь!  Сплошна  дискримінація  !
Ширвіндт  :  -  Ви  знов  не  понімаєте.  У  них  нема  афроамєрікацев.  Але  є  нєгри.  Нєграми  там  називають  тіх,  хто  паше  у  полі.  Ето  понятно?
 
Тим  часом  у  кадрі  з’являється  чудовий  краєвид  руського  поля.  Краєвид  супроводжується  піснею  “Вишел  в  степь  донєцкую”.  По  полю  їде  трактор.  У  ньому  сидить  Василь.  Він  паше.  Василь  мрійливо  вдивляється  у  далечинь.  Він  думає  про  Дусю  і  про  те,  що  якби  партія  дала  йому  завдання  перевиполнить  план  по  дітях,  то  він  би  всі  сили  кинув  би  на  ето  перевиполнєніє.  З  Дусьой.  Якби  наказав  товариш  Сталін.  І  не  підвів  би  товариша  Сталіна.          

Майкл  Джексон  (до  Ширвіндта):  -  Нєгр?
Ширвіндт  :  -  Да,  да,  он  самий.  От  його  вони  і  дискримінірують.
 
Показують  інше  місце.  Це  циганський  табір.  Вокруг  вогнища  сидять  цигани,  вбрані  у  циганські  наряди  і  під  звуки  гітари  тихо  співають  пісню  “Мохнатий  шмєль”.

Майкл  Джексон  (до  Ширвіндта):  -  А  ви  говорітє,  шо  немає  афроамєріканцев.  Вот  же  оні.  Отдихают  відно,  послє  тяжолого  рабского  труда.
Ширвіндт  :  -  Та  нє,  ето  нє  нєгри.  Хотя,  с  віду,  канєшно,  похожі.  Це  декласований  елемент.  Вони  ні  хуя  не  роблять,  а  тільки  ворують  вєздє.  Але  їх  ніхто  не  трогає,  бо  вони  на  хуй  нікому  не  потрібні.  Тому  й  тиняються  по  світу.  Ну,  бродячать,  значить.
Майкл  Джексон  :  -  Не  от  харошой  жизні,  видно.  Дискрімінірують  їх  у  вас  там.  Хуйово  їм,  видно.  Нада  у  суд  звернутись.  В  ООН.
Ширвіндт  :  -  Я  ж  вам  казав  кого  там  дискрімінірують.  Але  вони  там  в  ООН  писать  бояться.  Точніше,  вони  даже  не  понімають  і  не  понімали  тогда,  шо  їх  дискрімінірують,  бо  вони  нібо-то  всі  там  боролися  за  світле  будуще.  Ну,  самі  з  собою  боролися,  можна  сказать.  Але  ето  понятіє  глубоке.  Тут  вдумаца  треба.  
Майкл  Джексон  :  -  Точно  кажуть,  шо  вашу  Росію  хуй  просциш  !  
Ді  Капріо:  -  А  я  знаю,  почіму  так  !  Росії  просто  до  хуя,  там  порядок  сложнєє  навести,  бо  пока  начальство  їхнє  з  одного  конца  в  другой  доїде  !
Ширвіндт  (до  Джексона):  -  Он  бачите,  хлопець  уже  трохи  понімать  починає!

Тим  часом  у  кадрі  показують  хату  на  якій  написано  “Бібліотека”.  У  ній  сидять  активісти  -  Кеша  та  Хома.  Біля  них  –  комсомолки-бібліотекарші  Варя  та  Маня.  Вони  проводять  політзанятіє.  На  столі  стоїть  пляшка  горілки  та  різна  закуска.  

Хома(пахкаючи  папіросой)  :  -  От  ви  мені  скажіть,  дєвочки,  як  сознатєльні  комсомолки,  -  скіки  ще  в  нашем  насєльонном  пунктє  неграмотних?  Только  чесно.  Не  враховуючи  Кешу,  бо  я  його  періодіческі  просвіщаю.  Вже  таблицю  умноженія  виучив.
Варя  (хіхікаючи)  :  -  Кромє  дітлахів  у  селі  гдє-то  около  десятка  голов  нєграмотних  осталось.  В  основном  старікі.  Даже  табліцу  умноженія  не  знають.  
Хома  :  -  От  бачиш,  Кешик,  а  ти  говоріш  нема  роботи.  Для  нас  всігда  робота  найдьоца.  А  ми  завтра,  блядь,  вот  ету  контру  всю  собєрьом  і    заставім  прикази  товаріща  Сталіна  бо  борьбє  з  неграмотностю  виполнять.  А  то  попривикали  ні  хуя  нє  дєлать,  а  тільки  радіо  ото  с  утра  до  вечіра  слухать  !  Казав  я  тобі,  шо  рано  ми  їм  радіоточки  поставили.  

У  вікно  стукають.  З  надвору  чується  якийсь  тривожний  голос.  Чути  гавкіт  собак.  Маня  біжить  дивитися  хто  прийшов.  Варя  накриває  все  що  стоїть  на  столі  серветкою  і  дістає  томик  Великої  радянської  енциклопедії.  Кеша  хапається  за  пістолєт.  Хома  вдивляється  у  віконну  шибку.  В  залу  заходить  Маня,  за  нею  слідом  іде  молодий  парубок.  Це  Миколка,  місцевий  активіст,  наслідувач  Павліка  Морозова.    

Хома  :  -  Ну  що  там  ще?  Почіму  сриваєш  політзанятіє,  шо  случилось,  докладивай  !
Микола  :  -  Та  оце  ж  хотів  докласти,  що  біля  ставка  під  рощою  расположилися  цигани.  З  кіньми  і  з  усією  амуніцієй  !  Табор,  корочє.  Шо  дєлать?  
Варя  :  -  Как  ето  романтічно,  -  табор  !  Пєсні,  костьор...Табор  уходіт  в  нєбо...
Хома  :  -  Табор  уходіт  на  хуй  !  Не  хватало  нам  єщьо  тілько  етой  контри  !      Послєдню  кобилу  спиздять  !  Кеша,  собірай  комсомольцев  с  Миколой  !  Дєвочки,  занятіє  пєрєносім  на  завтра.  От  блядь,  шо  за  робота  !  Нема  покоя  ні  дньом,  ні  ноччю  !

Всі  вибігають  з  хати.  Показують  хату  Василя.  Хата  гарно  вбрана  ізсередини.  Василь  лежить  у  кроваті  з  Парашой.  Біля  них  по  кроватях  сплять  діти.  Параша  ніжно  гладить  Василя  по  голові.  Василь  лежить  і  дума.  

Параша  :  -  Багато  спахав  ?
Василь  :  -  Три  поля.  План  на  сьогодня  дав.  Трудодень  записали.  Завтра  снова  в  полє.  Як  діти  ?  Сітро  попили  ?  
Параша  :  -  Да,  попили.  Довольні...І  лєдєнци  поїли.  Люблять  папку...(томно  вздихає).
Василь  :  -  Я  о  другом  думаю.  Как  би  план  товаріща  Сталіна  перевиполніть.
Параша  :  -  Ти  все  в  заботах...Вась,  а  я  ще  дитятко  хочу...Люблю  дітей...

У  вікно  стукають.  Знадвору  чути  крики  Хоми.  Василь  схоплюється  і  йде  до  дверей,  відкриває.  На  порозі  стоїть  Хома.  Неподалік  стоять  сільські  активісти  :  Кешик,  Микола  та  купка  комсомольців  з  озадаченими  обличчями.

Василь  :  -  Ну  шо  там  ще?  Я  своє  отпахав  !
Хома  :  -  Помощь  нужна.  Нужно  циганів  вигнать  з  села.  Разводят,  панімаєш,  контреволюцию  !  Табором  сталі  на  нашей  теріторії  !
Василь  :  -  Ну  і  хай  собі  стоять,  я  причом  тут  ?
Хома  :  -  Как  ето  причом  ?    Ти  мнє  тут  ету  інтервєнцию  нє  разводі  !    Щас  покрадуть  все  в  селі  –  курей,  свиней,  коней,  -  хто  отвічать  буде  ?  Як  ми  в  глаза  товаріщу  Сталіну  посмотрім  ?
Василь  :  -  Так  і  так  уже  все  у  всіх  позабирали.  Все  у  колхозі.
Хома  :  -  Вот-вот.  Я  ж  за  колхозне  добро  і  печусь.    Ми  тут  попробували  іх  препроводіть,  понімаєш,  але  ж  хлопців  вот,  відпиздили  еті  петлюровскіє  нєдобитки...

Хлопці  виходять  із  темноти.  Видно,  шо  половина  з  них  відпижжена.  У  кого  порвані  штани,  у  кого  бланжі  під  очима  і  таке  інше.    

Василь  :  -  Да,  красіво  вас  отгепали...  Ну  ладно,  пошлі...      

Василь  накидає  на  себе  легкого  піджака  і  йде  з  хлопцями.  В  хаті  залишається  Параша  з  мічтою  про  ще  одну  дитину.

Шерон  Стоун  :  -  Погано  у  них  там  з  контрацепциєй.  Зато  любов  показали.  Якшо  у  сім’ї  багато  дітей,  то  це,  я  вам  скажу,  любов.        
Ширвіндт  :  -  Та  це  просто  дурость  !  Клепають  дітей,  як  ото  наче  в  полі  пашуть.  У  постєлі,  як  на  роботі.  
Ді  Капріо  :  -  Да-да  !  І  де  все,  -  де  інтрига,  секс,  в  конце  концов,  какой-то  скучний  фільм  !
Шерон  Стоун  (до  Ширвіндта):  -  Шановний,  вас  не  поймеш.  То  любов  у  вас,  то  дурость.  Ви  оприділіться.  
Майкл  Джексон  :  -  Я  вже  казав,  що  їх  не  поймеш,  цих  руських.  Зато  в  картині  вскриваються  дискримінаційні  процеси.  Он  бачите,  -  пішли  національні  меншинства  розганять  !    
Дєд  Мороз  :  -  Рєбята  !  Візьміть  краще  мороженого,  бо  до  завтра  розтане.  Там  і  коричневе  є,  якраз  под  цвєт  (дивиться  у  бік  Майкла  Джексона).  

В  цей  час  показують  розрушений  циганський  табор.  Скрізь  валяються  відпижжені  цигани  разом  зі  своїм  розйобаним  скарбом.  Біля  ставка  сидить  Василь  і  миє  руки.  Біля  нього  стоять  активісти.  Вони  жваво  розмовляють,  розмахуючи  руками.  Стає  зрозумілим,  що  контреволюція  подавлена.  

Кеша  :  -  Вот  ето  я  понімаю  !  Порядок  !  Може  ще  й  політзанятіє  вспієм  провести,  правда  Хома  ?  І  все  це  –  Василь  !  Може  ми  його  в  міліцію  возмьом  ?
Хома  (стиха):  -  Ти  думай,  шо  кажеш.  А  хто  пахать  будєт  ?          
Василь  (витираючи  руки):  -  Ну  ладно,  я  пішов.  Завтра  пахать  нада.  Звіть,  єслі  шо.
Кеша  :  -  Пока.
Всі  присутні  :  -  Пока.

Всі  розходяться.  Чути  стогін  відпижжених  циган.  Над  селом  красіво  світає,  вдалині  сходить  сонце.  Серед  села  починає  задорно  і  мощно  грати  радіо,  яке  причеплене  до  стовба.  Із  кущів  вилазить  НКВДист.  Він  все  записав.  Під’їжає  чорний  автомобіль.  НКВДист  сідає.  Автомобіль  їде.  Він  віддаляється.  Стоїть  курява,  яка  осідає  на  відпижжених  представників  нацменшин.  Грає  радісний  марш.  

На  екрані  показуть  мирне  життя.  Утро.  Ставок.  На  березі  жінки  перуть  білизну.  Тепер  показують  город  –  робітники  ідуть  на  заводи  і  фабрики,  щоб  мирно  плавити  сталь  і  крєпіть  обороноздатність  страни.  Раптом  на  екрані  з’являються  ворожі  самольоти.  Це  фашисти.  Вони  ламають  хід  мирного  життя  радянських  людей.  На  екрані  показують  товариша  Сталіна,  який  говорить  про  те,  що  на  СССР  напали  фашистські  загарбники.  Грає  тривожний  марш.

Село.  Посеред  двору  Василя  стоїть  довгий  стіл,  накритий  білою  скатертю.  Василя  провожають  на  войну.  За  столом  сидять  Параша,  старший  син  Василя  –  Федір,  Кеша,  Хома,  Дуся  (яка  крадькома  погляда  на  мужні  плечі  Василя  і  мріє  про  перевиполнєніє  плана  по  дітях),  комсомольці,  Варя,  Маня,  цигани,  колгоспники,  Микола  та  інші  мешканці.  Коло  столу  бігають  діти.  Над  селом  летять  журавлі.

Хома  (піднімаючись  з-за  столу,  тримаючи  чарку  в  руці)  :  -  Ну  от.  Сєгодня,  панімаєш,  отправляєм  ми  всім  селом  нашого    дорогого  товариша  Васілія  на  очєрєдноє  заданіє  партії  і  товарища  Сталіна  –  громіть  врага.  Давай,  Василь,  нє  подвєді.  А  вмєсто  тєбя  твой  син  пока  попашет.  А  ми  тут  за  порядком  смотрєть  будєм.  В  оба  !  Колєктівізацію,  панімаєш  с  індустріалізациєй  всєй  страни  заканчівать  !  Бо  Росію  уважать  нада.  Вона  хоче  шоб  її  любили  і  понімали.  За  ето  і  вип’єм  !  

Екран  гасне.  На  сцену  хтось  виходить.  На  нього  наводять  прожектор.  Це  товариш  Сталін  у  формі  маршала  Радянського  Союзу.  Він  набиває  трубку  табаком  і  дивиться  в  зал.

Сталін  :  А  ви  Расію  уважаєтє  ?  Расію  уважать  нада.  Она  хочет  чтоб  єйо  любілі  і  панімалі.  А  єслі  не  панімают  ?  Тагда  піздєц.  Расія  не  любіт,  када  єйо  не  панімают.  
                                                                               У  залі  німа  сцена.

                                                               
                                                                                             Завіса.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166043
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.01.2010
автор: kriwoy