Ти ідеш гарячими пісками,
У пустелі. І не знаєш де кінець їм є.
Тіло все обвіяне вітрами.
Чуєш як у грудях серце б`є.
Ти ідеш, бо треба подолати
Цю важку дорогу на Землі,
Ти так хочеш жить, а не вмирати,
Прагнеш все пізнати у житті.
Сонце палить твої мужні плечі
І ніхто не дасть тобі води.
Вже давно порожнім став твій глечик,
Зовсім сил не має далі йти.
Біле сонце в небі помутніло,
Затуманився у далях горизонт.
Запеклось на сонці твоє тіло,
Мабуть це кінець такий прийшов.
Та дав Бог і з неба хлинув дощ.
Дощ надії, дощ життя, спасіння.
Глечик повний, можна далі йти, о Бог!
Дощ в пустелі – це Твоє благословіння!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161499
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 17.12.2009
автор: Алла Стасюк