Немає слів...
Душа мовчить
І серце тьохкає ледь-ледь,
Я повертаюся зі снів
Та чую лиш буденне: "Геть!"
Тепло навпомацки шукаю,
Холодні стіни навкруги
І знову сам себе питаю:
Як повернути від нудьги?..
Немає сил...
У грудях подих
На раз втрачає сенс до болі,
Я розриваюся навпіл
Та бачу лиш частину волі!
Повітря свіжого ковтаю,
Очима нишпорю навкруг,
І, ніби сам себе, питаю:
Чи є у мене щирий друг?..
Нема життя...
Кричу у ніч
Пронизливим рядком душі
І крок вперед, до забуття,
Я роблю тінню у тиші!
Найвищий суд в собі згортаю
Сумним мовчанням у вікно,
Вже мозок мій мене питає:
Навіщо? Їм же всеодно?!.
Немає снів...
Шершавий присмак,
Мов випив терпкого вина,
Я повертаюся до слів,
Бо тільки там живе вона!
Лиш крок назад і певно знаю, -
Мовчання - то найкращий друг,
І тільки серцем відчуваю:
Колись розімкнеться той круг!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157901
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.11.2009
автор: Serg