Життя іде у кожен день і час,
а ми його боятися не смієм,
та це усе залежить не від нас,
бо ми живем продовжуючи жити.
У кожної душі свої знамення,
які вже кожній і не підійдуть,
а ми отій, в якої є натхнення
прожити безконечно весь свій вік,
бажаєм на отому всьому шляху…
Бо не багато так того добра,
яке не можемо ми поєднати,
того, що лине в небеса,
що наболіло аж до крику,
за роки прожиті у сні.
Та це не все, що може бути
поміж зізнання усіх бід,
які ідуть щодень за нами
й не підлягають на зізнання.
І це не просто всі зізнання,
які у душах проклина,
усі - хто можуть пережити
якісь зізнання не спроста.
Та кожен день отак не буде,
і не допустимо того,
бо все ж на світі щастя буде
й залагодить усе добро,
яке нікому не мішає
й не підлягає на оте
усе тепло, що зігріває,
те, що на світі головне.
А головне у нас присутнє
кохання й щастя незабутнє.
Якого так усі бажають,
але не можуть віднайти,
бо це не кожен відшукає
найкращі миті у житті…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157783
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.11.2009
автор: задумливий