Зустрічає чоловіка жінка молоденька,
Посміхається до нього, неначе дурненька:
– Чи не батько ви, - питає, - моєї дитини?
Той же носик, те ж волосся, очі такі ж сині,
І посмішка навіть схожа, й на бороді ямка…
– Ти що, бабо, ненормальна? Перемкнуло клямку?!
Я тебе, таку дурепу, вперше в житті бачу,
Зараз так оддухопелю, світа не побачиш!
Привела не знать від кого і бувай здорова,
З мене вистачить одного лоботряса вдома!
Жінка аж почервоніла, очі опустила:
– Ви мене, мабуть, пробачте, не так зрозуміли,
Я подумала ви батько учня мого Васі,
Я учителька у нього у другому класі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157426
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.11.2009
автор: Станіслав Білий