Дощ дитинства

Дощовою  водою  бавляться  діти.
Розхристані  душі  емоційних  сердець
неприховують  щирість  бажання  злетіти,
доки  час  їхні  мрії  не  звів  нанівець.

Із  завзяттям  жбурляють  у  веселку  каміння.
„Нужбо...,  зробимо  дірку?”  –  зухвалі  стрілки́.
Що  їм  д́окори,  там  якогось  сумління
за  раптово  розбиті  сусідськи  шибки́.

Безтурботність  дитяча  заслуговує  заздрощів.
Дні  пригадую,  скинувши  пам’яті  тент,
коли  дощ  спонукав  до  появи  тих  пахощів,
які  нищили  нашу  розсудливість  вщент.

Я  й  сам  у  дитинстві  бив  вікна  частенько,
шліфуючи  влучність  тернистим  шляхом.
Хоч  відразу  усі  і  тікали  швиденько  –
все  одно  опинявся  під  домашнім  замко́м.

І  були  ми  таки́...,-  невибагливі  й  чесні.
Забавлялися  всім,  що  траплялось  під  руку.
Реп’яхами  кид́ались,  як  дорікав  Рома  Лесі.
І  тепер  в  мене  це  не  викличе  т́угу.

Я  щасливий  за  те  дитинство  невмите,
За  ті  танки  із  цегли  –  піщані  бої,
За  ті  „ножики”,  м’ячики,  лоба  розбитого,
І  за  дощ,  що  тепер  нагадав  це  мені.

2009

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156451
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 19.11.2009
автор: Стир