І небо видихнуло синявою…

І  небо  видихнуло  синявою…

І  небо  видихнуло  синявою,  
Стуляючи  вуста  мої  журні.
Моя  душа  летіла  за  тобою.
Крізь  сірі,  тихі  дні.

Моя  душа    спліталася  б  з  твоєю,
Щоб  жити  злитим    воєдино  –  спільним.
Хоча  би    миттю  однією,
Потоком  почуттів  нестримним.

Скажу,  поклавши  руку  на  плече  –
І  ти  подумаєш  ще  трохи,
Аж  поки  серце  нетерпіння  не  спече,
Ти  не  почуєш  поруч  моїх  кроків.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152789
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 31.10.2009
автор: Туманова Роза