Дитинко, мила, я уже не в змозі
тебе плекати: видно, сповила
дурне гніздо у злих вітрів на розі,
де квітне лиш осот та омела.
Настирні ночі совами кружляють –
застигла свіжа кров на пазурах.
Чому не стане пасткою гілля їм,
у цвинтарних колючих кущерях?!
Повітря димне з присмаком полину,
і щемний біль близ лівого плеча:
куди мені сховати полохливе,
грайливе, безпорадне дитинча?
Куди летіть, які долати мури,
кого благати, не втирати сліз?
Одне лиш небо – хиже і похмуре,
і мертвий ліс навколо. Мертвий ліс...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=14596
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.05.2006
автор: Вировець Лариса