Ребекка сидить на столі,
Долонями
водить по дереву,
Він був її хлопчиком,
берегом,
На щастя розтрощеним келихом
Портом
для її кораблів.
Ребекка стара, мов цей світ,
Священна корова,
Тортіла...
Коли б вона тільки хотіла,
Забрала б і душу,
і тіло,
І стала б холодна,
мов лід...
Ребекка - колодязь,
діра.
Відкрита незгоєна ранка.
Якщо ти відчиниш фіранки,
То станеш мов вітер.
До ранку
Продовжиться ця її гра...
Ребеці тут сумно
самій.
Ребекка прозора,
мов привид.
І всі її зриви,
розриви,
І серце під молотом зливи,
І "мамо, який він красивий"
І "мамо, який він не мій"
Вона
зашиває в комір.
Ребекка
живе
у ніде.
/Не смій так тікати, не смій,/
То пам'ять її наче змій,
Повзе по кінцях її вій...
Сто років повзе.
День у день...
Blacksymphony 'rewind'
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142114
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 19.08.2009
автор: Черная Симфония