* * *
Все стало раптом головним.
Віньєткою на фоні неба
стара тополя різьбить простір,
гойдає вечір перші брості
і десь туркочуть голуби.
І там, у світі несвоїх,
ти забуваєш, як уміла
я неповторно повертатись,
з дороги стомлено всміхатись
і знов лишатися на ніч.
Ти забуваєш… Дні течуть
у воду часу теплим воском,
за право жити тихо й просто
подвійну ціну я плачу.
За цю тополю, що пробила
весняне небо надвечірнє,
за голубине туркотіння
і запах першого дощу.
За те, що стало головним,
про що ми вперто не говорим,
за те, що я для когось – доля,
для тебе ж – вічний пілігрим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139699
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 01.08.2009
автор: Strannic