Тепле сонце котиться донизу -
Марно намагаються зловить
Зарості топольок та берізок,
Білі хмарки спінених суцвіть.
Небеса – в мереживі. Цвітіння
Навкруги оздобило траву.
Наші тіні, видовжені тіні
Серед меду пахощів пливуть.
Припадає шлях рожевим пилом –
То твердий, то ніжний, ніби шовк.
О – нарешті сонце зачепилось
І висить в гіллі поміж пташок.
Плюскотять над озером берізки,
Підкидає коників трава,
А зі сходу - наче тісто з миски,
На заплаву місто насува...
Та і нам недовго вже вертатись –
Доліта сюди дорожній рев,
Повстає будов пейзаж картатий
Над стемнілим маревом дерев.
Не Канари, навіть не Карпати.
Віршик теж – не дуже показний:
Кілька речень, щоб запамятати,
А пізніш – згадати восени.
Бо буває, знаєте, доречно
Пригадати в дощові часи,
Як котилось сонечко по плечах
Стомлених вербичок і осик.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136551
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.07.2009
автор: Кузя Пруткова