Зупинка. На станції дощ панує,
Немов шоколад, бруд все місто покрив.
Холод під дудку вітрів танцює,
Тільки на згадку дві зірки спустив.
У ритм з серцем буднів мелодія тиха
Ці зорі в повітрі так легко кружля.
Не знатимуть більше ті лютого лиха,
Про горе не знатиму більше і я.
Бо ясна ті зорі - це діти надії,
Які у майбутнє будують нам шлях.
Вони допоможуть здійснитися мрії,
Поборють з тобою найлютіший страх.
Не буду журитись – не хочу й не треба,
У мене ж є друзі, сім’я та… життя.
Не хочу прожити на світі без тебе,
О мріє, надіє; не йди в небуття!
Зіркам свої вічні я мрії дарую,
Надію свою для людей збережу.
Полину у небо, і там помандрую
З зірками. І світ їм увесь покажу…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133272
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 09.06.2009
автор: Monastasya