як то кажуть –
усьо! нічого більше не буде.
тих грубих окличних відмінків,
ранкових розрад
за чашкою кави з вершками.
навіть зарплат
отих, що чекаєш від вересня до листопада.
а сніг наче пада…
хіба ж то зима, Боже мій!
твої простирадла стелились по всім тротуарам.
чекали відвертості.
я повідомити б мала,
що не приїду…
сьогодні останній трамвай
мене обігнав. сама поверталась додому.
я йшла. сніг кружляв.
не відчула ні жалю, ні втоми,
хотілося йти аж до ранку
по килиму срібла,
гріха не відчувши з безсоння,
тягти за собою
оте моє щастя –
відверте. знайоме до болю,
до скрежету в серці…
та ось і поріг… що ж, бувай,
бувай, моє вчора,
вертатись не треба. ця милість
мені незнайома.
бо завтра вже стукає в двері…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130109
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.05.2009
автор: Надя Чернослив