Кохання

Твои  деянья  –  
                                                                                                                                   Служенье  красоте,
                                                                                                                                   В  веках  они  –  
                                                                                                                                   Бессмертньіе  творенья…
                                                                                                                                                                         Е.Шиф
Думав  я:  «Що  у  світі  головніше?»
Чи  може  гроші,
Котрі  буває  заважають  як  ті  воші,  
Котрі  бувають  необхідні  наче  ноші
Лежачому  і  хворому  в  пороші,
Котрих  буває  навіть  кури  не  клюють,
А  люди  один  одного  –  клянуть.

Чи  може  це  знання,
Котрі  шукаєш  все  життя  –  
Гризеш  граніт  науки
Долаєш  так  танталові  ти  муки.
Усе  життя,  як  немічний,
Шукаєш  істину  у  світі,
Помреш,  і  ті  знання  не  подаруєш
Навіть  в  заповіті.

Чи  може  –  секс?
Хоча  боїться  дехто  говорить  про  це,
Та  подумки  кожен  бажає  відчути  те  –  
Цю  райську  насолоду,
Насіння  диявольського  плоду,
Що  сполучає  дві  половини  в  ціле
Для  продовження  людського  роду.
Це  щастя  мить,  що  переповнює  тебе,
Ти  віддаєшся  повністю  інстинктам  лиш,
Підносишся  до  неба,
Стаєш  ти  на  Олімп-вершину
Втрачаєш  глузд  здоровий  і  
Відчуваєш  порожнину.
Це  не  передать  словами,
Але  проходить  це  з  роками.

Напевне  –  це  кохання!
Та  річ  єдина,  почуття  й  зізнання.
Та  річ,  котра  замінює  усе,
Про  неї  не  напишеш  ти  есе.
Це  те,  заради  чого  варто  жити
У  дзвони  храму  бити.
Це  те,  що  не  поясниш  ти  словами,
Це  те,  що  не  придбать  за  гроші,
Це  те,  що  науковці  не  доведуть  віками.
Це  те,  що  сполучає  не  лише  тіла  два,
А  й  розум  й  серце  об’єдна.

Кохання  –  це  та  істина  буття,
Котру  буває  не  знайдеш  за  життя.
Це  океан,  що  топить  в  почуттях…
А  люди  без  кохання  –  кораблі-примари,
Душі  яких  –  ув’язненні  титани,
Що  рвуться  з  кліток,
Б’ють  у  барабани.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=126528
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.04.2009
автор: Rus