Візерунки вишиваю кольоровими нитками,
На рушник своєї долі фарби-думи накладаю.
У дитинство повернуся я знайомими стежками,
Де так затишно жилося під крилом моєї мами.
Вишию зелену вербу, що стояла біля хати
Та шкода, що вже не вийде мене мати зустрічати,
Ні домівки, ні матусі… вже давно вони на небі,
Я би з радістю до неї, та не можна, жити треба.
Їй на пам'ять із завзяттям як умію, чи як знаю:
Георгіни, чорнобривці, матіолу вишиваю,
Нехай дивиться на землю, тай постійно відчуває,
Що про неї я ніколи і ніде не забуваю.
А з дитинства всі дороги – кучугури з бур’янами,
Ніби проклята навіки ворогами,чаклунами:
Надто чорного багато, і кінця йому не має,
Дяка Богу, мене любить, і завжди допомагає.
Щира дяка за клубочок із червоними нитками,
Ту любов, яку відчула із весняними струмками,
Те добро і ту увагу, що не бачила роками
Вишию яскравим маком завдяки тобі, коханий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121353
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.03.2009
автор: Катя Андриенко