Поз'їжджалися діти. Вітали і цілували.
Ювілей був у неї, і друзі у дім прийшли.
Посміхалася щиро, тепло усім дарувала.
Тільки очі у неї, здається, сумні були.
Мала п'ятий десяток. І сиве давно волосся.
Та здавалась молодша від своїх прожитих літ.
Зустрічала гостей. А в душі чекала ще й досі:
Раптом в двері постука Той, що в серці залишив слід.
Мала в скриньці адресу - листів Йому не писала.
Розійшлися дороги, й нічого вже не змінить.
Мала в пам'яті номер - і ніколи його не набрала:
Раз не склалися долі - чи варто було дзвонить?
Та і що вона скаже? Що серцем у спогад лине?
І що пам'ять несила відіслати до небуття?
Та ж не може Він вчно пам'ятати ту ніч. Єдину.
І не може ж за нею сумувати усе життя?
Стільки років минуло... Та у Нього ж - дорослі діти!
Він уже й не згадає, бо стільки води спливло...
А Він взяв - і приїхав. І привіз Їй в дарунок квіти,
Мов спізнілу спокуту за все, чого не було...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121071
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 13.03.2009
автор: Olga Kalina