Боже око з міжсвіття вікна
у матерії світ
свідомістю-поглядом
творить життя за життям
до проходження гри до кінця.
тоді всмоктує Бог
очищене око своє —
зоротвoрця нового
бога з вікна
і вікно заростає.
та гримить похід закутих
в панцирі череп’я
у зморшках слимаків
до поки.
костопера вказівка
вмочає в чернь невідворотно.
по тіні долі в лійку
жилаву житку веде
до брами прірви
загальних зборів,
де смерч підносить попіл людський
і лушпиння сполоханих спалахом суті.
а тут
на тверді плавучій
все скльовує окунь неймовірний
кожних сновид.
чорним шовком ніжить ніч...
лід свідомості плавиться
на сковороді дрімоти
і стікає у лійку
вихором вод підсвідомості,
всмоктуючи
віджитий згусток дня
й тілесні щупальці чуттєві...
червоним нервом
через сни і яву
звиває шлях життєвий
сліпа свідомість у скафандрі плоті.
лиш сон це!
лиш про це
спалахне прозріння палюче
і спалить плоті шкарлупу,
білок душі вознісши,
звільнивши духу жовток,
лиш сонце золоте.
співсвідомосте,
чи доглянеш до дна це?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=115777
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 08.02.2009
автор: Роман Колесник