Остання мить розлуки

Вже  зовсім  темно.  Зорі  у  вікні
Жовтіють  в  котре  і  летять  на  руки,
Цей  зорепад  –  остання  мить  розлуки,
Що  пережить  судилося  мені…

І  знову  серпень,  як  і  рік  потому,
Так  часу  неймовірна  течія
Змиває  спогади.  Поразка,  нічия,
Без  перемог…  не  говори  нікому…

І  знову  спогади  наринули.  Світи
Враз  перетнулись,  розірвавши  коло.
Нас  вже  не  буде,  зрозумій,  ніколи.
А  буду  я  й  окремо  будеш  ти!!!

Ні  слів,  ні  сліз.  Ніякої  покути.
Навіщо  далі  біль  в  собі  тримати?
А  що  між  нами  –  того  не  згадати,
А  що  було,    того  вже  не  забути.

І  знову  серпень,  довгі  зорепади.
На  ганку  причаїлася  печаль.
Усе  збулось.  Та  зорі  вже  нажаль
Не  оживуть  над  пожовтілим  садом.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=114233
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 29.01.2009
автор: Farjen