Порожню вазу я беру до рук.
Вона красива і виблискує кришталь.
І ставлю обережно так, на стіл,
щоб не розбити, бо безмежно жаль...
Та ваза ця порожня і дзвінка.
Ручна робота, знаю, і богемське скло.
Беру до рук, і все ж безмежно жаль,
що змісту в ній нема і не було.
Порожній вазі все одно до нас.
В ній квіти гинуть, в ній весна вмирає.
Порожню вазу хтось бере до рук,
І хтось милується і в ній красу шукає.
Краса... Нехай ця ваза з дорогого скла.
Але ж вона така сама пуста, як і була!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=110164
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 01.01.2009
автор: Mariana