Багато нас, дітей війни
Розкиданих по всьому світу…
А час іде – і все на чужині,
І забувається магнолій цвіту.
Та рветься із грудей моїх так часто,
Дитинства голос, що розвіяний думками.
І ця земля, немов украденеє щастя
Щомиті постає перед очами.
Пробач, пробач мені, що не з тобою
Долаю я цей шлях крізь терни,
Душа моя вкривається сльозою,
Та прийде час і я ще верну…
Мене зустрінеш ти квітучою лозою
Безхмарним небом, сонячним теплом.
І меч, що скраплений моєю кров`ю
Вкладу в каміння, щоб той став хрестом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108827
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 22.12.2008
автор: Bodo