Я не зростала в житі і барвінку...

Я  не  зростала  в  житі  і  барвінку,
я  не  збирала  світанкових  рос;
в  моїм  модернізованім  будинку
не  тьохкав  соловей  і  не  тріщав  мороз,
я  не  блукала  узбережжям  моря
і  не  вдихала  аромати  трав..,
Дитина  міста  –  я  не  знала  горя,
Аж,  якось,  тихо  хтось  мене  позвав.
І  –  я  застигла.
           Біле  підвіконня.
           І  сутінки  збирають  сизий  дим.
           Тривожне  Щось  забилося  у  скронях:
вікно,  туман,
а  там  –  за  ним,  за  ним..!
І  полилося:
             квіти,  зорі,  сльози,
             красиві  люди,  втомлені  гаї,
             пташині  крила  і  серпневі  грози,
             відчуті  й  виспівані,
             всі  вони  –  мої!
Не  зупинитись  –  стільки  фарб  і  світла,
І  не  встояти  –  безкінечний  шлях!
Допоки  стане  сил  співати  вітру,
йому  вторитиму  –  у  квітах  і  сльозах.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=10499
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.01.2006
автор: anna