Дощ зігріває мене своїм теплом,
Дощ завжди поруч, коли в душі́ розлом.
Дощ дав мені те, чого в тобі нема:
Тієї ніжності, любові і тепла.
Ти йдеш, а я не плачу за тобою,
І лиш дощ закутує мене журбою.
Не відчуваю твоїх слів: „Прости...”,
Іду з дощем кудись в обійми самоти.
Я не чую по кімнаті твоїх кроків,
Вперше бачу твої сльози за стільки років.
Та дощ ховає мене від твоїх почуттів,
Адже лиш він мене по-справжньому зігрів.
Я вже не згадую тебе щодня,
Не плаче серце і душа моя,
Та плачу я разом з дощем,
Що накриває мене вітряним плащем.
Дощ приніс мені мої надії.
Дощ... він оживив всі мої мрії.
Теплий літній дощ відкрив мені
Очі на життя й минулі дні.
Дощ – це тепер моє нове життя,
Дощ розуміє мої почуття.
Мені не треба більш нікого, тільки він
Я дівчина дощу, я буду вічно з ним.
Old
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=104407
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.11.2008
автор: Альбіна Кузів