Я пару крил сховала аж туди,
Де їх ніхто поранити не зможе.
Їм світять нові зорі з висоти,
А теплий вітер пір'я ледь тріпоче.
Я дзеркало завішу чорним тлом -
Так пом'яну утрачене кохання.
Наш час з тобою став розбитим склом,
Бо разом бути - значить лиш страждання.
Ховала очі, де бринить сльоза
І прагнула самотнього безлюддя,
Та крила знов підняли в небеса,
Щоб тільки дихать там на повні груди.
Знайдуть баланс в душі і рай і ад,
Незримий ангел наново утішить
І світло незгасаючих лампад
Направить шлях туди, де буде ліпше.
05.05.2024
©Валерія Кропівна
Переклад власного твору https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940328
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012575
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.05.2024
автор: Валерія Кропівна