Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
З мулької не піднятися безодні,
Й не розпустити пелюсток у ній.
Слова зі сторінОк змиває повінь.
Квітучі заливає береги.
Життя - у краплях, хлюща ж - навпаки,
Заб'є безжально, й чи підніме промінь
Забитий мулом паросток тонкий.
Все плекане і люблене розносить
Неждана течія, і не знайти
Того заслону, що беріг завжди.
Чи плач об тім, а чи далекі грози
Накоїли такої ось нужди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011968
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.04.2024
автор: Горова Л.