Є люди, як со́нця. І ти біля них,
ніби свічечка,
спалахуєш ніжно-рожевим
вогнем у пітьмі –
і так тобі добре, і так ти
зсере́дини світишся,
що вже не боїшся ні сме́рчів,
ні лютих громів.
Є люди, що дихають словом
так легко і со́лодко,
як дихає свіжими квітами
ніжна весна...
І зцілює душі, обпечені
вітром і холодом,
ця аура тепла в пастельних
чуттєвих тонах.
Є люди, мов зорі,
що зда́леку лагідно світяться,
даруючи спокій, надію,
гармонію й мир.
Такий у них погляд,
немов молитовна обітниця,
й обійми такі, мов торкаються
тіла крильми…
Є люди-комети, які
вибухають вражаюче,
вони своїм сяйвом
мережать-підсвічують рай,
запалюють ґнотик у серці твоїм,
промовляючи:
“Палай!..”
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011423
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.04.2024
автор: Наталя Данилюк