Облити б все бензином із каністри…
Метан п’янить, ледь-ледь лоскоче ніс.
Вогню не треба, тут достатньо іскри,
Щоб спалах в інший вимір переніс.
Немов дракон, що жаром спопеляє,
Стовпи вогню, аж лижуть язики.
Кажуть що помста лиш холодною буває,
А я так думаю, що краще навпаки.
Згоріло б все до цурки, з димом зникло,
На ранок вітер попіл рознесе.
Ужеб давно пропало всяке бидло,
А то лиш кажемо, що воля понад все!
І де та воля? Пальцем покажіте!
Куди не ткни, кругом одне ярмо.
Не дерев’яне, цяцьками оббите,
Нас катувать одвічне ремесло.
Гей, Кармалюк, то де ж твої нащадки?
Поглянь Устиме, ти цього жадав?
Ненажеруця, навели порядки
І кожен душу демону продав.
У груди б’ють, аж вишиванка мокне,
Язик мов помело, бо без кісток.
Лиш у керма стоятиме і здохне,
Не признаючи власних помилок.
А ви тягніть ярмо за правду і свободу,
То все пусте, що спини аж тріщать.
Все менше і менше українського народу,
Давно пора… вогнем всіх очищать.
15.04.24р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011172
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.04.2024
автор: Степан Олександр