Усе в житті колись минає,
Але щось інше настає,
Що згодом також поринає
В минуле. Так було і є,
І буде так. Цього змінити
Повік не зможе жоден з нас.
Допоки будемо ми жити
На цьому світі, доти й час
Минати буде безупинно,
Мов річка, в майбуття текти,
Бо бути так на нім повинно.
Це знаю я, це знаєш ти.
Хоч іноді нам зупинити
Невпинний час усім кортить,
Однак не зможемо спинити
Ніколи ми його й на мить
Так само, як і повернути
Назад його нестримний хід
Чи то в майбутнє зазирнути.
Змиритися із цим нам слід.
Не слід нам зовсім побиватись
Про те, що кожного з нас жде.
Все станеться, як має статись
Тоді, коли воно прийде́.
Адже ніскільки не зважає
На цьому світі сивий час
На те, що палко так бажає
На ньому мати кожен з нас.
Він просто йде, тече, минає,
Як енну кількість літ тому,
І свій початок покладає,
А також і кінець всьому.
Таким було його завдання,
Є й буде протягом тих літ,
Допоки, мов зоря остання,
Навік не згасне білий світ.
Євген Ковальчук, 02. 12. 2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010712
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.04.2024
автор: Євген Ковальчук