###

Білі  хмари  дерев
Не  торкаються  стежок,
На  яких  ми  згубили  сліди
По  яких  вже  тепер  нікуди  не  прийти  
Без  яких  вже  тепер  
Не  лишитись  в  лісах
У  яких  нездійсненність  дерев
Залишається  сенсом  свободи:
Від  коріння  свого  не  втекти
Воно  черпає  воду
І  тримає  усе  ж  на  землі...
І  дерева  були  кораблями  колись
Чи  плекали  неписані  лики  ікон
...
Що  дерева  тобі?
А  для  мене  -  небесний  канон
Без  кінця  і  початку
Якщо  в  них  паперова  душа
Що  усе  ж  береже  для  вогню,
Наче  жертву,  усе
Що  лишаю  тобі  навмання  ...

2024

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010606
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.04.2024
автор: Мілена Христич